Перехід від документознавства до документології

Формування синтезуючої науки про документ відбувається вже практично століття. Спочатку це були праці бельгійського вченого, піонера інформатики, Поля Отле, який заклав головні методологічні підвалини документознавчої науки, назвавши її документацією (бібліологія). Його послідовники (Я. Мушковський, С. Бріє) та інші в певній мірі сприяли становленню останньої як науки інформаційного циклу, хоча особливих зрушень не було до середини 50-х років минулого століття.

Поштовхом до відродження науки слугувала поява нових джерел інформації - аудіо, фото та кінодокументів, які стали певним доповненням до традиційних книжкових видань, й перехід книговедення та бібліографоведення з книгознавчої концепції до документографічної концепції, заміни поняття «книга» на більш абстрактне – документ (роботи О. П. Коршунова та Н. Б. Зінов’євої).

Утворення інтегрованої документознавчої дисципліни обгрунтовували в своїх працях російські вчені, В. С. Мімчальов, Б. І. Ілізаров, К. Б. Гельман – Віноградов).

Автором відновленої версії науки про документ став відомий теоретик бібліотечної справи, професор, доктор педагогічних наук Ю. М. Столяров та його послідовниця, також професор і доктор педагогічних наук Н. М. Кушнаренко. На позиціях документознавства як науки інформаційного циклу стоїть також вітчизняний доктор історичних наук, професор М. С. Слободяник. Активно формується подібний підхід доктором історичних наук, професором Г. М. Швецовою-Водкою.

Перехід від документознавства до документологіїГостра необхідність вдосконалення документаційного забезпечення управління на всіх рівнях соціального керівництва молодої радянської держави, впровадження наукових методів організації праці, в т.ч. у діловодстві викликала необхідність теоретичного обгрунтування питань документування управлінської документації та організування роботи зі службовими документами на підприємствах. Засновникам цього більш вузького підходу став професор К. Г. Мітяєв, який розробляв відповідний курс в Московському державному історико-архівному інституті в 60-х роках минулого століття.

Ідеї К. Г. Мітяєва щодо документознавства як галузі теоретичної науки були підтримані російськими вченими і практиками серед яких: Т. В. Кузнєцова, М. В. Ларін.

В середині 70-х років відбувся частковий перехід документознавства від історичної науки в науку про управління. Автором цього напряму були Я. З Лівшиць (зав. кафедри документознавства МДІАІ), а також співробітники ВНДІАСД – В. Н. Автократов, В. Д. Банасюкевич та А. М. Сокова).

Особливе місце серед досліджень теоретичних основ документознавства належить працям професор А. М. Сокової, котра головним завданням цієї дисципліни вважає забезпечення вищої якості документів у момент їх створення та функціонування як в оперативному так і в архівному середовищі.

Значний внесок в розвиток традиційного документознавства зроблено також українським вченим, професором, доктором історичних наук С.Г. Кулешовим.

Спорідненість проблематики дисциплін документально-комунікативного циклу відзначалась також у фундаментальних роботах українських вчених Г. В. Боряка та Л. А. Дубровіної.

В більшості праць перерахованих вчених свої підходи до розуміння науки про документ, так би мовити широкі і вузькі – «традиційні». Одні вважають, що узагальнюючу науку про документ назвати документологією (Ю. М. Столяров, Н. М. Кушнаренко, М. С. Слободяник, Г. М. Швецова-Водка), інші (С. Г. Кулешов) вважають, що документологією як загальною історією та теорією документа можна назвати лише розділ документознавства.

При полярних поглядах на місце та структуру докумнтології у М. С. Слободяника, С. П. Кулешова та О. А. Плешкевич їх об’єднує те, що зазначена наука може мати місце після доопрацювання і що необхіден ще певний час для її узагальнення. В той же час ініціатори нового підходу (Ю. М. Столяров та Н. М. Кушнаренко) вважають, що чекати для документології кращих часів не має сенсу.

Важливими проблемами, що стоять перед загальним документознавством (документологією) є визначення його структури, співвідношення між прикладною і теоретичною частиною, сутність базового поняття «документ», яке в кожній сфері знань має певне категоріальне значення, склад і зміст організацій.

Та чи інша аудиторія висуває свої вимоги до науки про документ, але повинен зберігатись основний каркас, до якого приєднуються додаткові характеристики. Правильно побудоване розуміння документу є найбільш ефективним засобом розуміння його функцій, властивостей.

Професійна діяльність фахівця на роботі з документацією – документознавця, інформаційного аналітика може проходити в різних установах: банках, державних і приватних підприємствах, держадміністраціях, бібліотеках, податкових чи нотаріальних інституціях. Не викликає сумніву (жодного) те, що кожне із цих установ потребує чіткого розуміння «свого» документу, знання правил його створення та роботи з ним.

Розробка основних засад документології складне завдання. Його вирішення витікає з інтеграції знань відповідних наук, узагальнення спеціальних важливих для даного профілю або професії якостей та властивостей документа.

Перехід від документознавства до документологіїОкреслене завдання словами Аристотеля потребує дотримання чіткого комплексу умов: «знайти оті (властивості), які знаходяться в суті (визначеної речі); розташувати їх в такому порядку, щоб перше було на першому, друге – в другому і мати їх усі».

В ході проведення категорійного аналізу базових понять будуть встановлені зв’язки між самими поняттями і ключовими словами, що його характеризують. Тому сутність поняття – «це аналіз і синтез, це – єдина річ не в силу зовнішніх зв’язків, а в силу єдності (предмета).

Документологію можна подать як синтез багатьох дисциплін, що вивчають ті чи інші види документів та їх характеристику, становлення і формування документної інформації, методів, засобів, технологічних процедур і форм роботи з документами.

Специфіка документології повинна полягати саме в її інтегрованому характері, в поєднанні і порівнянні різних на перший погляд, знань про документ, як цілісний.

Документологія може бути подана як комплексна фундаментальна система знань, що вивчає проблеми формування і створення документів, виробляє сукупність уніфікованих прийомів, технологій і засобів роботи з документованою інформацією.

Це повинен бути узагальнюючий симбіоз науки, практики і мистецтво створення і роботи з документами. Про це свідчить і проведений аналіз навчальної, публіцистичної літератури та періодичних видань.

Маючи на увазі культурологічний аспект забезпечення соціуму документною інфорамцією, можна розширити поняття документології до визначення сучасних надбань у створенні їх генезису та еволюції типологією різновиду документів, а також головних напрямів культурологічного, а у підсумку досконалого регулювання його інформаційного забезпечення, тобто досягнення найвищого рівня якості.

Це повинно бути поєднання знань і вмінь роботи з документованою інформацією, застосування загальних прийомів і способів створення та функціонування документних потоків, а також здібностей і навичок щодо впровадження інноваційних інформаційно-аналітичних методів і універсальних технологій роботи з документами. Документологією можна подати як комплекс найбільш стабільних і довготривалих характеристик і властивостей документа й слугувати вирішенню особливостей інформації та матеріального носія концептуальних питань з теорії документної інформації в різних сферах практичної роботи.

Форум Карта сайту Пошук по сайту